|
| Ip: 91.203.12.193 Тема: Л І Т О П И С С Е Л А ХІІ – ХІІІ ст. – у Анисові та його округи виявлено залишки поселень часів неоліту, бронзи, раннього заліза (V – І тис. до н.е.), періоду Київської Русі (ІХ – ХІІІ ст.). Біля с. Анисів знаходиться археологічна пам’ятка “Селище”, у заплаві лівого берега р. Десни на берегах стариць Глушець і Комарівка в урочищі Селище. Відоме з 1948 р., досліджувалося 1985 р. У 1958 р. встановлено ботанічний державний заказник місцевого значення “Татарська гірка” (“Анисівська дача”), 2 га. Ділянка соснового лісу на лівобережній заплаві ріки Десни, віком понад 50 років. Місце поселення давньої людини бронзового віку, а також місце першого запеклого опору Чернігівських дружинників проти татаро-монгольської навали у жовтні 1239 р. 1640-ті рр. – біля хутора Анисів розбудовується ставкове господарство. 1650 – 1998 рр. – Митрополит Київський Сильвестр Косів подарував Георгіївській церкві в Анисові антимис. Церква в селі з часів Київської Русі. У 1763 р. “…построена тщанием Черниговского Успенского Елецкого монастыря” та у 1901 рр. перебудовувалася. Церковно-парафіяльне попечительство діє з 1874 р. У 1914 р. церковна бібліотека налічувала 40 книжок для читання. Церковна школа навчає 11 хлопчиків та 16 дівчат. З 1998 р. діяльність церкви відроджена. У Лукашівці Вознесенська церква згадується з 1781 р., дерев’яне приміщення побудоване “…старанием прихожан…” в 1800 р., а у 1861 р. оновлене; дерев’яна дзвіниця. З 1875 р. діє церковно-парафіяльне попечительство. У 1905 р. зазначалось, що “в церковной библиотеке книг очень мало”. У 1913 р. освячено нове приміщення, а в 1988 р. знову відкрито для церковнослужіння. Священослужителі: священики Георгіївської церкви – Миткевич (1768), Симеон Панасієвич Техановський (1816 – 1829), Михайло Миткевич (помер до 1865 р.), Кирило Григорович Сербинович (1855 – 1856), Сімеон Гаврилович Русанович (народився в Навозах, 1857 – 1875), Федір Норчевський (1860 – 1891), Лаврентій Іванович Карпенко (1888), Олексій Григоренко (1896); Василь Павлович Воронкевич (1902 – 1917), Гаврило Гаранько (1917 – 1919); диякон Андрій Васильович Стефановський (1820 – 1829), псаломщики Микола Федорович Вакуловський (1834 – 1844), Іван Миколайович Вакуловський (народився в Лукашівці, з 1873 р.), Герасим Федорович Левицький (1885 – 1919), дячок Пилип Феодорович Вакуловський (1833 – 1860); пономарі Євфімій Волинський (1823 – 1827), Микола Пилипович Вакуловський (1860 – 1867); церковні старости селянин Антоній Григорович Кравченко (з 1905), козак Стефан Косьминович Шуба (з 1914 р.). На церковному цвинтарі поховані: козак Моїсей Федорович Дмитренко (1869 – 1917), козак Ілля Клавдійович Молибога (1847 – 1917), селянка Матрона Гаврилівна Молибога (1865 – 1917), козак Захарій Васильович Шуба (1835 – 1917), вбитий у бійці селянин Микола Митрофанович Вершко (1898 – 1918), козачка Марія Омелянівна Молибога (1891 – 1918), випадково вбита червоноармійцем Марфа Дмитрівна Даниленко (1897 – 1919), вбитий в Янівці 3 листопада червоноармієць Спиридон Андрійович Луговий (1890 – 1919), вбитий в Чернігові червоноармієць Філарет Стефанович Герасименко (1897 – 1919), Ганна Андріївна Куча (1869 – 1919), Серафим Ігнатійович Миненко (1906 – 1919), Георгій Деміанович Шуба (1960 – 1919), Іларіон Степанович Чмель (1905 – 1919), Олександра Прокопіївна Дуденко (1901 – 1919), Наталія Євдокимівна Лисенко (1861 – 1919), Микола Петрович Маєш (1841 – 1919), священики Вознесенської церкви – Євтихій Димаревський (1814 – 1817), Кирило Григорович Сербинович (1875), Іоан Петрович Елланський (1904 – 1905), Федір Ковалевський (помер до 1912 р.), Іван Облокевич (1901); Костянтин Костянтинович Промислов (1900 – 1918), Балашевський (1918), Герасим Шунок (1918 – 1919); псаломщик Микола Федорович Вакуловський (1854 – 1875), Федір Іванович Рильцевич (1884 – 1900, 1905 – помер до 1912 р.), Федір Федорович Ковалевський (народився в Ковпиті, 1912 – 1919); пономар Микола Блажевич (1844), дячок Михайло Вакуловський (1844); старости Спрома (1814 – 1815), Антон Солоненко (1818), козак Олексій Стефанович Пац (1903 – 1905), Максим Мокійович Боярченко (1912 – 1914). На церковному цвинтарі поховані: священник Костянтин Костянтинович Промислов (1874 – 1918), дружина псаломщика Олександра Федорівна Ковалевська (1875 – 1919). 1666 р., 12 квітня – грамотою російського царя Олексія Михайловича Єлецькому монастирю підтверджені права на володіння селом. 1672 р., 22 червня – перевіз біля Анісова гетьман України Самойлович надав у власність Єлецькому монастирю. Згодом права монастиря на цей перевіз у грудні 1687 і червні 1699 рр. підтвердив гетьман І. Мазепа. 1672 р., 10 серпня – “архимандриту Черниговского Елецкого монастыря Иоанникию Голятовскому дана царская жалованная грамота Алексея Михайловича, утверждавшая за Голятовским архимандрию Черниговскую и за последней все прежние и новые ее маетности – села, деревни, хутора и пр… Онисов, х. Онисовский, Напоровка, серединка, Сядричи, Юрьевка, Пыжовка, мельницы под Седневом…”. 70-ті рр. ХVІІ ст. – у селі нараховується 77 дворів, в них мешкало 618 чоловік. На території села жили козаки та монастирські селяни. 1730 р. – за “Генеральним розслідуванням про маєтності Чернігівського полку” про Лукашівку зазначається: “в деревни Лукашовки… люде называются подсоседки…было 6 дворов на чин полковничий, но з тех два двора безнаследно вымерли, третий двор козацкую служит службу, а три двора подсуседков и ныне на чин полковничий надлежат. Деревня Лукашувка… владеет черниговского полку значковый товарищ Николай Тризнич, по универсалу гетьмана Скоропадского, данном 1712 году до ласки войсковой. Оные деревни Лукашувка…, по сказки тих же деревень старожилов, казаков и мужиков, были во владении сотников полковых черниговских Силича, Старушки, Донца, Маценка, Малявкы; а после Лукашувка отдана выбельскому сотнику Лобку… после оных сотников владел оными же деревнями полковник чернеговский Евфои Лизогуб, а после, по дачи гетмана Мазепы, стал владеть сотник слабинский Иван Тризнич, и ныне сын его Николай Тризнич, сотник выбельский, оными деревнями владеет… гетманские подлинные универсалы… в Мазепином в 1699 году…, гетман Скоропадский…одним универсалом 1712 году, … другим 1714 году…”. 1754 р. – річка Стрижень “за городом Черниговым впала в реку Десну подле перевоза Онисовского”. З опису Єлецького монастиря 1762 р.: “Там же на реке Десне перевоз зовемый Онисовский; при нем поромов однобайдачных два; дуб плавный еден; над берегом от села Онисова хата перевозницкая рубленная з сенцямы и коморою покрытые соломою; выше перевоза на реке Десне ладейная мельница на двох байдаках о едном коле мучном”. У 1784 р. зазначалось, що перевіз неподалік села Анисів “на Десне реке, по проселочной дороге – 1, был Черниговского Успенского Елецкого монастыря, казенный”. 1767 р. – з Румянцевського опису Лівобережної України: “с. Онисов, при речке Десне. Церковь великомученика Георгия. Казачих дворов – 54, крестьянских дворов – 54, владения Елецкого монастыря. с. Лукашовка, при болоте Жабинке. Церковь во имя Рождества Христова. Казацких дворов – 36, крестьянских дворов – 9, владения бунчукового товарища Николая Тризны. Из универсала Мазепы 1699 г. видно, что с. Лукашовка надана была Ивану Тризничу, сотнику слабинскому”. 1781 р. – з опису Чернігівського намісництва: “Село Лукашовка… лежит на ровном месте, по левой стороне речки Уздвижи, на проселочной дороге; лесу здесь строевого и дровяного, також земли пашенной и сенокосной не достаточно и покупают лес в селах Орловке, Грабовке и Буде, а землю взаимствуют с половины в Буде. В том селе церковь деревянная – 1. Дом сотника выбельского Тризны, о 3-х покоях. Сотник – 1, асаул сотенный – 1, церковник – 1, казаков выборных – 7 – – 9, подпомощников – 27 – – 27, посполитых на ранг бригадира и полковника черниговского Милорадовича принадлежащих – 2 – – 2, подданных обозного полкового Тризны – 8 – – 2, сотника выбельского Тризны – 8 – – 9, писаря сотенного Станкевича подсуседческая 1 хата. А всего обывателей: дворов 52, хат 70. Хутор черниговского Елецкого монастыря, от Лукашовки в 2-х, от Количевки в 4-х верстах, лежит при речке Уздвиже. На коей плотина с мельницею о 2-х колах, в нем подданническая 1 хата. Село Онисов, владения черниговского Елецкого монастыря, лежит частию на возвышенном месте, а частию на низавом ровном, при дороги проселочной, лесу здесь строевого и дровяного нет, а покупают оной в Буде. Грабовки и Орловки; земли пашенной и сенокосной луговой, посредственно довольно. В том селе церковь деревянная – 1, священник – 1. казаков выборных – 7 – – 8, подпомощников – 10 – – 10, подданных монастыря Елецкого – 72 – – 81, подсуседков сотника полковой черниговской сотне Якова Тризны – 2 – – 2; итого обывателей дворов 91, хат 101”. 1795 р. – у Анисові 108 дворів, 97 козаків та 322 державних селян (колишні монастирські). 1814 р. – здійснюється торгівля напоями. 1833 та 1839 рр. – селяни потерпають від неврожаю та виявляють бажання переселитися до Кавказької області. 1838 р. – губернські органи управління розглядають справу про будівництво в Анисові приміщення волосного управління. 1844 р., 14 січня – губернська газета “Черниговские губернские ведомости” друкує оголошення “…на отдачу в оброчное содержание следующих статей: рыбные ловли – при селе Онисов – 5”. 1857 р. – постраждалим від пожежи в Анисові надається грошова допомога. 1877 р. – село Анисів з хуторами Анисівка, Червяка, Єньків, Гармашня та д. Напорівка. З статистичних відомостей про села: “х. Червяка – один двор мещанский, х. Еньков – 4 двора: из них один двор мещанский, а три – крестьян собственников, был х. Магистратский, состоявший из одного двора (думского), он уничтожился лет 7 назад по причине пожара, в нем жили прикащики над лугами евреев-арендаторов; при речках Иржавец и Лыбеди; малороссы и одна семья евреев в Анисове и одна семья в Еньковом хуторе; один шинок в Анисове находится на землях общества казенных крестьян, а дом принадлежит Исаю Дробинскому, Енькивский шинок находится на землях шинкаря еврея Нохима Резина; хлебозапасный магазин в Анисове; школы нет; покупают кирпич в Чернигове и в Баклановой Муравейке у Ясновского; озера Глущец, Старуха, Комаровка, Кривое (Лопуховатое), Галин, Плетни, Пригон, Торчин, Бузова, Колы, Верхнее-Старое, Засыпное – все эти озера думские, они сдаются в аренду. Рыба: лины, окуни, лящи, плотки. Рыбу в этих озерах с половины (наловленная рыба продается в Чернигове и деньги делятся попалам); три олийнци клиновые, одна кузня; топят соломой и хворостом”. Біля села Лукашівка хутір Трізничкин: “х. Тризничкин выстроен в 1874 году, в нем помещается скотный двор, зимой там не живут, а только летом, одна двухэтажная хата; река Здвижа; малороссы и две семьи евреев; есть большая семья – козак у которого 4 женатых сына и 1 холостой; один шинок, содержится евреем Мойсеем Гайковичем, нанимается у козака; 2 олейницы клиновые, одна кузня Тризнина; в аренду отдают имение Тризны, отдано в 1876 г. за 1300 руб.; череда одна, пастухов 3, пастухи получену плату делят промеж себя сами – от крупной рогатой 25 коп., от свиней 20 коп., от овцы 5 коп.; имение дворянки Марии Дмитриевны Тризны”. 1877 р. – про стан освіти в селі зазначається: “с. Анисов (1318 душ) – школы нет еще, но общественный приговор об учреждении ее уже поступил в Уездную Земскую Управу. В этом селе нет обучающих за плату, а каждый приучает свое дитя сам. Грамотных найдется человек сорок, выучились они самоучкой, служа сторожами по присутственным местам в г. Чернигове”. У 1877 р. з 1318 мешканців Анисова освічених було лише 40 людей. 1879 р., липень – із звіту Чернігівської земської управи: “…в июле месяце появилась снова (повальная болезнь рогатого скота – чума) в селе Лукашевке, куда она была занесена от скота, купленного на ярмарках одним евреем и пригнанного на отпас к арендатору имения г. Тризны; отсюда она сообщалась скоту села Буды, Баклоновой-Муравейки и деревни Слободки, скот которых составляет почти одно стадо со скотом села Лукашевки.” 1880 р. – з найбільших пожеж по губернії відзначається в Лукашівці – 26 травня вогнем знищено 12 селянських дворів, а 30 серпня 1888 р. – 15. 1881 р. – затверджено план забудови згорівшої частини Лукашівки. 1885 р., 25 листопада – відкрито земські школи в Анисові (до цього діти навчались у селянській хаті) та в Лукашівці. У 1895 р. збудоване приміщення для Анисівської школи, а 1902 р. – невелике шкільне приміщення в Лукашівці. У 1896 р. з 42 учнів (юнаків – 39, дівчат – 3) свідотство про закінчення Анисівського училища одержали 4, а з 40 учнів (юнаків – 39, дівчат – 1) Лукашівського – 8. Земські вчителі: Анисівської школи – Троїцька (1885 – 1886), Яновська (1886), Антоніна Арсентіївна Ганцова (1886 – 1890), Стратоницька (1887), Катерина Трохимівна Єрмоленко (1891 – 1899), Белявський (1900), Христіанов та Костюк (1905), Раїса Миколаївна Курочь (1906 – 1911), Марія Євграфівна Ребикова (1909 – 1913, по чоловіку Кочанівська), Якимович Ганна Миколаївна (1912 – 1913, по чоловіку Шаманська); Лукашівської школи – Віра Іванівна Неговська (Чикилевська) (1885 – 1887), Валентина Федорівна Климович (1891 – 1899), Котовичь (1900), Платон Михайлович Белявський (1906 – 1912), Марія Василівна Трощанівська (1911), Параскева Семенівна Матвієвська (1911 – 1912), Ольга Йосипівна Демиденко (1912, померла 1 квітня), Марія Василівна Скугар-Скварська (1912 – 1913), Євдокія Миколаївна Голова нова (1912 – 1913). Попечителі школи: Анисівської – Захар Васильович Болбат (1886 – 1890), Микола Гаврилович Чернявський (1901); Лукашівської – Н.Р. Тризна (1886), дворянин Микола Васильович Ясновський (1889 – 1890), Ганна Олександрівна Тризна (1896), Ольга Олександрівна Бакуринська (1896). 1885 р. – по Анісову народилося 78 осіб, померло – 60 (у 1897 р. – 91 – 63); по Лукашівці народилося – 54, померло – 45 (у 1897 р. разом з Напорівкою – 75 – 63). 1888 р. – у друкованих виданнях та архівних справах зустрічаємо дані про жителів села: дворянин Лука Олександрович Болбат (1896); дворянка Марія Дмитрівна Тризна (померла 5 лютого 1907 р.); з Лукашівки Горій Іванович Козловський (1872 – 1918); міщани: з Лукашівки Василь Єфимович та Яків Єфимович Кольчицькі, Роман Тимофійович Зеленуха (1918); почесний громадянин з Лукашівки Федір Федорович Ковалевський (1900); унтер-офіцер Яків Самойлович Кошарний (1896); козаки: Гордій Федорович Кирієнко (1896), з Лукашівки Федір Орестович Нестеренко (1897), Яків Іванович Шуба (1898), козачка Параскева Кученова (1899), козачка Акулина Петрівна Молибога у Чернігові служить у губернського секретаря Григорія Петрушевського, а її чоловік з Анисова Павло Антонович Молибога працює сторожем у тюремній інспекції (1900), з Лукашівки Сава Леонтійович Пац на Червоній площа в Чернігові продає булки та Василь Антонович Лутченко (1901), з Лукашівки Єфим Кузьмич Пац та Василь Лутченко (1902), з Лукашівки Ілля Лутченко, Міна Чуйков(1901) та Іван Боярченко (1907); селяни: у віці 96 років помер Іван Максимович Татарин (1888), Лобода з трьома дітьми (1894), Євсей Григорович Луговий (1899), Гулай та Іван Осипович Татарчук (1900), сторож маякових вогнів на Десні Петро Шевченко (1901), з Лукашівки Василь Антонович Лутченко (1902), Марія Іванівна Пац та Тимофій Фурда (1907), з Анисова Омелян Молибога та Данило Кирейович Ленько(1907). 1891 р. – з доповіді Чернігівської губернської земської управи про будівництво колії від Курсько-Київської залізниці: “Узкоколейная линия направлена от станции Круты через села Вересочь, Жуковка, Куликовка, Вершина-Муровейка, Бакланова-Муравейка, Анисов, Анисовка и оканчивается на берегу реки Десны около Киевского шоссейного моста, где будет устроена пристань и вокзал, который, по слухам, предполагается соединить железно-конной дорогой с г. Черниговым”. “А до революції діяла лише так звана вузькоколійка по якій бігали, немов іграшкові, вагончики “кукушкою” в голові. І то ця єдина вітка не зв’язувалась з містом, бо через Десну ще не було й моста. За пять кілометрів, на лівому березі річки, за шляховим мостом, був старий невеличкий вокзал, до якого пасажири добиралися або пішки, або ж на кінному диліжансі. Тут сідали на “кукушку” і могли доїхати нею лише до станції Крути Плиски. А там уже пересідали у вагони спражньої залізниці”. 1892 р., 12 жовтня – про появу холери в селі повідомлялося: “уездная земская управа сообщила о появлении холеры в с. Анисове. Известие это было особенно тревожно, потому что анисовцы и жители других соседних сел производили земляные роботы для сооружаемого узко-колейного пути. Рабочих там было около тысячи, и помещались они в землянках, при самой антигигиеничной обстановке, особенно для осеннего времени. Уездная земская управа однако на первое время обошлась своими силами, прибавив в Анисов фельдшере и наняв 6 санитарных служителей. Но скоро заболевания там усилились, а вместе с этим увеличились и затруднения в борьбе с эпидемией: население начало обнаруживать упорное противодействие врачебному персоналу. Перемещена была туда из Карховки Иваницкая и, по неимению свободного персонала, командирован доктор Розенель. По сообщению последнего обострились отношения, как это почти всегда бывает, благодаря неумелому отношению к населению со стороны врачей и других лиц: участковый врач насильственными приемами делал подкожные впрыскивания, и об умерших после этого способа лечения начали толковать, что их закололи; местный фельдшер явился дезинфецировать хату, когда в ней лежал покойник; становый пристав уничтожил зараженные вещи. Скоро туда был послан другой участковый врач и студент-медик Фиалковский. Их гуманное отношение к больным и осторожность понемногу восстановили доверие населения к принимаемым мерам. Весь октябрь продолжалась в Анисове деятельная работа. В начале ноября послан был туда еще врач Шулянский. Эпидемия к половине ноября начала ослабевать и добавочный персонал был отозван. Но месткому еще и в декабре пришлось бороться с отдельными холерными заболеваниями”. 90-ті рр. ХІХ ст. – село неодноразово відвідує та пише картини відомий український художник А.Г. Сластіон (1855 – 1933). 1893 р., 3 листопада – з листа до будівельного відділення Чернігівського губернського правління: “Канцелярия губернатора по приказанию господина начальника губернии, имеет честь препроводить при этом распоряжение Строительного отделения прошение уполномоченных от Общества крестьян с. Анисов Андрея Болтуна и Ивана Криволапа с перепиской по ходатайству о выдаче им хранящихся в Государственном банке 2754 руб. 24 коп., причитающихся за земли, отошедшие под железную дорогу Круты – Чернигов, для обращения этих денег на постройку церкви в с. Анисов”. 1894 р. – Преосвященний відвідав церкву в Лукашівці. 1894 р. – у Лукашівці за допомогою губернської земської управи збудовано трубчастий колодязь. Про долю споруди свідчить документ: “колодезь в с. Лукашевке, глубиною 140 футов 4 дюйма, при диаметре обсадных труб 3 ½ дюйма, обошелся в 474 р. 95 к.; весь этот расход отнесен на личный счет владельца имения Лукашевки Дмитрия Романовича Тризны. В Лукашевском же колодце вода оказалась скверного качества, с запахом и вкусом железа; даже скот отказывался пить ее. На предложение управы произвесть бурение глубже, чтобы дойти до второго горизонта вод, владелец Лукашевского имения г. Тризна ответил отказом и просил вынуть обратно трубы, что и было сделано в 1895 году”. 1895 р. – затверджено план перебудови села після великої пожежі. 1895 р. – Чернігівське повітове земське зібрання розглядає питання про облаштування в Лукашівці трубчатого колодязя. 1896 р., 9 вересня – “К деятельности Черниговского вольного пожарного Общества. 3 сентября в 9 часов вечера над с. Анисов, отстоящем от г. Чернигова в 6 верстах, показалось огромное зарево. По произведенной тревоге немедленно же обоз Черниговского вольного пожарного Общества, в составе 2-х пожарных насосов, одной бочки и багорного хода с 20-тью дружинниками, выехавшими на извозчиках, поспешил к месту пожара в означенное село. По прибытии в с. Анисов дружинники во главе с председателем Общества В.А. Сачком, начальником дружины Г.Я. Селюк и его помощником И.К. Журавским, застали уже горящими 8 дворов с надворными постройками, принадлежащими местным крестьянам. Сейчас-же была установлена цепь из местных крестьян для передачи посредством ведер воды из близ лежащего болота в привезенный с обозом парусиновый чан, около которого и был установлен пожарный насос; другой-же насос предназначен был для защиты построек, которым угрожала разбушевавшаяся стихия; в то же время дружинники энергично занялись разборкой и сломкой горящих строений, после чего тушение пожара пошло настолько успешно, что к 11 часам ночи пожар уже был локализован, а к 1 часу и окончательно прекращен. К 2 часам ночи обоз с дружинниками возвратился в Чернигов”. 1903 р. – “преподается Архипастырское благословение Его Преосвященства за пожертвование в Свято-Георгиевскую церковь села Онисов железнодорожному мастеру станции “Чернигов” Самуилу Ильину и его жене Пелагее Павловой Герасименкам напрестольного покрывала голубого атласа, стоимостью 13 руб… крестьянке села Онисова Анастасии Григорьевой Горлач – иконы Святителя Феодосия, Черниговского Чудотворца, в изящной золоченой рамке, стоимостью 32 руб.”. 1905 р., жовтень – селяни Анисова розгромили сінопресувальний завод купця Немировського. 1906 р. – відкрита народна бібліотека в Анісові. 1906 р., 5 грудня – “в окружном суде с участием сословных представителей рассмотрено дело о разгроме сено-пресовального завода в с. Анисове г. Немировского. К суду были привлечены крестьяне Иван Грахно и Демьян Каракуль”. 1907 р., 2 вересня – повідомляється про: “прошение казаков с. Лукашевки И. Лутченка, И., А., Е., и М. Чуек, К., Н., и Г. Матросов об увеличении им ссуд на покупку земли из имения быв. Варзара”. 1907 р., 17 травня – з повідомлення про розгляд справи в окружному суді: “…дело о разгроме евреев в с. Лукашевке. Всех обвиняемых 13 человек, свидетелей вызвано 32 человека. 23 октября 1905 года проживающий в с. Лукашевке мещанин Гессель Гайкович некоторыми односельцами был предупрежден о готовящемся погроме его имущества. Хотя в то время и было ему известно о погромах в других селах, однако Гайкович не придал этому серьезного значения. В тот же день чрез несколько часов к лавке Гайковича подошла компания молодых людей и стала буянить. Находившийся в толпе крестьянин Гурий Тимошенко, настраивая толпу разгромить лавку, сам стал отбивать замки. Увидев начавшийся разгром Гайкович хотел уйти из квартиры и спрятаться, но ему это не удалось. Разгромив лавку и квартиру, буяны уничтожили мебель, посуду и проч., а товары похитили, а частью также уничтожили. При разгроме квартиры Гурий Тимошенко ударил палкой Аврама Гайковича. Свидетельскими показаниями установлено, что в разгроме лавки и квартиры Гайковича принимали участие Андрей Вареник, Евграф Мотыль, Илья Матрос, Антон Белич, Павел Кабанец, Прохор Пац и Тихон Войтенко. При производстве обыска уворованных при разгроме вещей у Вареника найдено 400 арш. крестьянского сукна и столовое серебро, у Михаила Олейника найдена скатерть. На предварительном следствии обвиняемые в преступлении не сознались”. Поч. ХХ ст. – життя дореволюційного Анисова стало темою реферату революціонера, керівника Чернігівської більшовитської організації В.А. Селюка – “Печальная быль полесского села Анисова”. 1910 р., липень – серпень – представники Чернігівської ученої архівної комісії оглянули залишки стародавнього поселення між селами Підгірне та Анисів “Татарская горка”. 1911 р. – Стефан Максименко подає клопотання про дозвіл на облаштування в Анісові млина з нафтовим двигуном. 1913 р. – у Анисівський школі навчальний рік розпочався 15 вересня, а закінчився – 8 травня. У Лукашівський – 10 вересня та 16 квітня. 1914 р., 9 травня – “Черниговская земская неделя” повідомляла: “Около восьми часов вечера, первого апреля, с колокольни количевской церкви раздался набат, призывавший на помощь горевшим. Но, к великому счастью для количевцев, бдительный страж ошибся: – горело не в Количевкен, а в Анисове… А в это время пожар в Анисове усиливался и усиливался. Там сгорели 4 клуни: три пустых, а одна с сеном…”. 1915 р., 22 травня – “Черниговская земская неделя” повідомляла: “Черниговское чрезвычайное уездное земское собрание, состоявшееся 8 мая… Первым обсуждался доклад управы по вопросу о приобретении от общества М-К.-В ж.д. насыпи, между с. Анисовым и г. Черниговым, для устройства гужевой дороги. Собрание решило от покупки насыпи отказаться”. 1915 р., 5 червня – “Черниговская земская неделя” повідомляла: “Большой пожар. 28 мая, в 6 часов утра, в близ лежащем от Чернигова с. Анисове произошел пожар, которым уничтожено до 30 дворов, со всеми надворными постройками и находившимся в них имуществом. На место пожара вызжали Бобровицкая и городская вольно-пожарная дружины, усилиями которых через 3 часа пожар удалось локализовать и не дать огню распространиться на другие дворы. Сгоревшее имущество оценивается в 40000 р. Все постройки были застрахованы в губернском земстве по обязательному страхованию. Причина пожара – неосторожное обращение с огнем”. 1916 р. – повітове земське зібрання відхиляє клопотання громади с. Анисів про відкриття в селі вечирніх занять у школі. 1917 р., 7 квітня – “Черниговская земская газета” повідомляла: “Губернский крестьянский съезд. Открытие съезда, назначенное на 7 апреля, официально в этот день не состоялось, так как большая половина его учасников, вследствии большого разлива р. Десны и невозможности пробраться в Чернигов из с. Анисова (поезд железной дороги останавливается близ с. Анисова, расположенного в 7 верстах от Чернигова), за отсутствием в этот день перевозочных средств (параходов, лодок и т.п.), вынуждена была заночевать в с. Анисове. 8 апреля всех делегатов доставили из Анисова параходом”. 1917 р., 9 червня. – “Черниговская земская газета” повідомляла: “с. Лукашевка. В ночь с 5 на 6-е июня (в начале 2-го часа) в нашем селе произошел пожар. У домохозяина Николая Боярченка загорелся сарай, от которого огонь, благодаря сухой погоде, быстро распространился на соседние постройки; сгорело 10 дворов и две клуни с жилыми и холодными постройками. У одного домохозяина сгорели: 2 коровы, 7 овец и 3 свиней, а другого 10 овец, 2 теленка и 2 свиньи. Убыток от пожара громадный. У некоторых хозяев, как говорится. Погорело все добро. Причина пожара не выяснена. П. Петров”. 1917 р., 23 червня – “Черниговская земская газета” повідомляла: “с. Анисов. В воскресенье 18 июня я был в с. Анисове, говорил с селянами о выборах в Учредительное собрание, знакомил с программами политических партий, в частности с программой социалистов-революционеров. В конце беседы говорил о Займе Свободы и приглашал подписываться на заем. Подписались на 1750 р., обещав в течение недели сдать деньги в Черниговское отделение государственного банка. Н.К.”. 1917 р. – у Анисові діє медична амбулаторія. 1917 р. – уродженець Лукашівки Максим Григорович Шакуненко (1892 – 1919) у 1917 р. служив матросом на крейсері “Аврора” у Петербурзі. 1918 р. – створено ревком на чолі з колишнім балтійським матросом Петром Леонтійовичем Кошарним. 1918 р. – у Лукашівці відкрито бібліотеку, діє хата-читальня, з 1925 року діє сільбуд. У середині 1920-х рр. у Анисові згадується хата-читальня, а в 1924 р. у будинку священика сільКНС відкрив сільбудинок. 1919 р., 12 січня – Богунський полк 1-ї Української радянської дивізії звільняє село від військ Директорії. Однак 13 жовтня в село ввійшли денікінці. 6 листопада 44-та стрілецька дивізія ім. М.О. Щорса вигнала ворогів з села. 1919 р., 12 листопада – із журналу бойових дій 12-ої армії: “О 9 годині ранку 12 листопада Н-ський полк з боєм переправився через понтонний міст і, вийшовши на південний берег Десни, з боєм зайняли Анисів і Анісівку. Захоплено військове спорядження”. 1919 р., 21 грудня – у Лукашівці відбувся сход громадян, на якому приймається резолюція по доповіді про сучасне становище та дезертирство. 1919 р. – перший голова ревкому в селі Анисів Петро Леонтійович Кошарний. У травні 1920 р. під час наступу деникінських військ відновлено ревкоми – у Лукашівці голови ревкому Яків Денисович Красюк та Діонісій Боярченко. 1920 р., березень – голови сільських рад: Анисівської – Матвій Семенович Грихно (до березня 1920 р.), Захар Осипович Татаренко (1920), Пилип Федорович Максименко (1920), Стефан Роговиць (1920), Г.К. Овсяник (1921), І. Єрмоленко (1921), Іван Галушко (1921), І. Ленько (1921), Яким Олександрович Ігнатенко (1925), П.Я. Каракуль (1925), Левко Степанович Книга (1926), Горлач (1928 – 1929), Данило Ісакович Федусь (1929), Тимох Андрійович Луговий (1929), Андрій Іванович Молибога (1929 – 1931), В.Д. Туз (1931), Кравченко (1937), Д.В. Поклад (листопад 1943 – 1944), П.І. Федусь (1944), Чирковський (1944 – 1945), Пилип Олександрович Куча (1945 – 1950), Василь Кузьмич Лисенко (1950), Михайло Якович Молибога (1951 – 1954), Михайло Олександрович Маєш (1954 – 1961, 1967 – 1970), Н.Ф. Максименко (1962 р., 6 липня, фото), Іван Сергійович Ткач (1962 – 1966), Микола Іванович Качан (1970 – 1971), Микола Миколайович Ігнатенко (1971 – 1977), Микола Павлович Бубра (1977 р., 17 березня – 1978); Олексій Іванович Сидоренко (1978 – 1979), Микола Іванович Кербут (1979 – 1988), Іван Микитович Сусло (1988 – 2001), Ганна Василівна Лобода (з 2001 р.). Лукашівської – Євстрат Нестеренко (1919 – 1920), Яків Денисович Красюк (1920), К.І. Матрос (1920 – 1921), Кирило Пац (1921), Ілля Ларіонович Беліч (“Червоний стяг” – 1928 – № 865 – 17 листопада. – фото та 1957 р., 27 жовтня), Петро Микитович Пац (1928 – 1929), Єгор Кіндратович Кирик (1931), Черненко (1931), М.Г. Мартиненко (1931), В.М. Борисенко (1931 – 1932), Мишук (1932), Петро Петрович Олійник (1955 р., 4 грудня; 1957 р., 1 лютого). 1920 р., січень – у Анисові діють 18 вітряків та маслобійка. 1920 р., 10 лютого – у Анісові організовано народний хор за участю регента з Чернігова. 1920 р., 13 грудня – на загальних зборах мешканців Анісова приймається рішення про боротьбу з кулацтвом на селі. 1921 р., 7 січня – газета повідомляє, що в грудні 1920 р. в Анісові відкрито районну бібліотеку. 1921 р. – до Першого Українського дитячого будинку зараховано сироту Ф.Е. Гаруса. 1922 – 2001 рр. – створено сільськогосподарське кооперативне товариство. 7 січня 1930 р. утворено артілі “Жовтнева хвиля” на чолі з О.О.Кучею, “Вільний селянин”, “15 квітня”, “Червоний незаможник”, імені Шевченка. У 1931 р. п’ять маленьких колгоспів об’єдналися в одну артіль “Всесвітній Жовтень” (голова Микита Іванович Тищенко). У 1958 р. до артілі “Всесвітній Жовтень” приєднано колгосп ім. Черняхівського, а в 1959 р. – сільгоспартіль ім. Т.Г. Шевченка. У 2000 р. колгосп реформовано в СКК ім. А.С. Герасименка, а в 2001 р. – реформовано в ПОП ім. А.С. Герасименка. У листопаді 1930 р. у Лукашівці організовано колгоспи ім. Білича (голова Варенія Догман), “П’ятирічка в 4 роки”, “Червоний стяг”. У 1932 р. колгоспи ім. Білича та “П’ятирічка за 4 роки” об’єдналися в колгосп ім. Білича, а в 1945 р. перейменований ім. Черняхівського. У 1950 р. колгоспи ім. Черняхівського та “Червоний стяг” об’єдналися в один – ім. Черняхівського, а вже в 1959 р. об’єднується з колгоспом “Всесвітній Жовтень”. У 2000 р. у зв’язку з реорганізацією колгоспу ім. Герасименка утворено СКК “Лукашівка”, у 2001 р. реформовано в ПОП “Лукашівка”. 1922 р. – у Анисові діє культурно-просвітницький гурток та працює школа по ліквідації не писемності серед дорослих. 1922 р., 23 жовтня – Янівський волосний виконком доповідає в Чернігівський повітовий виконком про те, що громадянин Гаврило Пантелемонович Крупейко з Анісова виконав всі види продподатку і “голодный паек” та пропонують занести його ім’я на Червону дошку як “честного и ревностного плательщика”. 1924 р. – у Анисові господарств 350, населення – 1743 людини, у Лукашівці – 232 та 1233, у Напорівці – 112 та 561, у Єнькові – 10 та 70. Згадується “шоссейная будка”, де в одному будинку мешкає три людини. 1924 р. – Анисівський сільський комітет незаможних селян приймає рішення про передачу будинка священика для відкриття сільбудинка. 1925 р., січень – під час проведення “тижня Ілліча” в Анісові відкрита хата-читальня. 1925 р. – у Лукашівці утворено сільгосптовариство, яке торгує бакалійними товарами. 1925 р. – із звітної доповіді голови Анисівської сільської ради за перше півріччя 1925 р.: “Анисов и два хутора – Еньков и поселок выделенный во время землеустройства. Население – 2416 душ, из них мужчин 1183, женщин 1233. Из них трудоспособных 1443 душ. Дворов 463 (хозяйств 493), хутор Еньков – 12 и поселок – 4. По социальному положению – кулаков 4 %, середняков 56 % и бедняков 40 %. По национальности – украинцев 2412, белорусов 2 и евреев 2. Родилось 68 чел. (женщин 38, мужчин 30), умерло 41 чел. Браков заключено 22, разводов 2. Количество хозяйств – зажиточных 19, середняцких 215, бедняцких 229. Отношение к Советской власти положительное в связи с понижением сельхозналога. Со стороны зажиточного населения влияние имеется, но в редких случаях. В селе имеются мельниц ветряных 23, маслобоек 2, волночесок 1. Ремесла корзиночное, сапожное, портяжное являются вспомогательными к сельскому хозяйству. Безлошадных 57 хозяйств. Сельхозинвентаря для всех хозяйств не хватает. Общее количество земли 3212 десятин (пахотной 1600, усадебной 221, сенокосной 528, болота 250, сыпучих пеской 139, выпасу 276, под лесом 78, песков засаженных соснами 120). Система землепользования 4-х польная. Начислено сельхозналога 11,718 р. 45 коп., сдано налога на сумму 9,231 р. 65 коп., недоимка 380 р., скидка 2,087 р. 35 коп. Мелиорация не ведется. Борьба с вредителями полей тоже не велась, так как таковых не замечалось. Торговля – существует лавка Украинского Червонного Хреста, а больше никаких торговых предприятий не имеется. Анисовский сельсовет состоит из 10 членов, из коих партийных – 1. членов К.Н.С. – 7 и беспартийных 3. По социальному положению – середняков 7, бедняков 3 и женщин 1. Добровольной пожарной дружины нет, а установлено дежурство селян по очереди ежедневно. Обоз и инструменты исправны. Пожаров в селе было 5. Общественные организации – Помдет, Воздухофлот, Мопр, КНС, СТВ, ЛКСМУ. Между сельсоветом и учительством полный контакт. Детей прошлого года было 178 чел., а в нынешнем году 201 (І гр. – 77, ІІ гр. – 60, ІІІ гр. – 34, ІVгр. – 30). Мальчиков 135, девочек 66. Учебными пособи ями школа не обезпечена: старые ученики не годятся, а новых дают очень мало. Учителей 4, занятия начались 5 октября, посещают школу пока 30 % детей. На следующий год, если будет построено новое здание, придется открыть 5-й комплект для параллельной 1-й группы, так как в сем году детям 10, 11 и 12 лет отказано в приеме. Неграмотных детей 8 и 9 лет – 73, от 10 до 35 лет – 287 (женщин – 178, мужчин – 109)”. 1925 р., 31 липня – Анисівська та Количівська сільради з Краснянського переводяться до Бобровицького району. У 1926 р. Анисів зі складу Олишівського переходить Бобровицького району. Лукашівську сільраду в 1930 р. з Олишівського передано до Чернігівського району. 1926 р., січень – у додатку “Утренний выпуск” газети “Червоний стяг” за 6 та 9 січня друкуються замітки про Лукашівку. 1926 р. – до складу Лукашівської сільської ради входять села Лукашівка та Напорівка. 1926 р., 16 лютого – з доповіді представника Краснянського райвиконкому Гнілуші на загальних зборах громадян Анисова: “Ліси передали селянству, кредитова допомога середняку та бідняку Радянської влади. Розподіл села на дві частини – бідняк у спілці з середняком проти куркуля. Вся сила в єднанні середняка з бідняком. Завдяки Радянській владі на далі на селі: кооперація споживча, сільськогосподарська та кредитова. Відсотки на кредит зменьшуються. Гасло партії “Обличчям до села!” – знижка продподатку в 1925 році”. У виступі представника округу Кейкала відзначається, що Анисівська сільська рада “рахується зразковою в Окрузі”. 1926 р., 4 липня – газета “Червоний стяг” повідомляє, що в Анисові Чернігівський інститут народної освіти для селян проводить лекції, влаштовує вистави та концерти. 1929 р. – у Чернігові почала діяти електростанція, планується підключення до електромереж Анисова. 1930 р. – створено споживче та молочарське товариства. 1930 р., 7 січня – на загальних зборах селян обрана ініціативна група в складі 11 чоловік для створення сільськогосподарської артілі. 1930 р., 26 ічня – з постанови пленуму Анисівської сільської ради: “Заслухавши доповідь тов. Кольчицького… пленум Анисівської сільської ради підтримує цілком і повністю політику партії та радянської влади щодо масової колективізації. Пленум сільської ради констатує велике тяжіння бідняцько-середняцьких шарів населення щодо масової колективізації сільського господарства, і що сучасна мета колективізації багато перебільшують плянові передбачення п’ятирічки. Тільки через масову колективізацію ми досягнемо найвищого розвитку сільського господарства, індустріалізуємо країну і уникнемо всіх труднощів, ліквідуємо куркуля як клясу і взагалі перебудуємо народне господарство на основі нової техніки”. З постанови пленуму сільської ради про зняття дзвонів: |
16 квітня 2009
|
| Закрити |
